Пані та панове!

Вітаю вас з України!

І вдячний за можливість звернутися до вас.

Коли я дізнався, що саме мене визнали найвпливовішою людиною року, то сприйняв це як відзнаку того, що роблять усі наші люди – усі українці, які захищають свободу й незалежність нашої держави. Для мене честь бути лідером передусім для цих людей.

Цьогоріч у топ-5 найвпливовіших, окрім мене, – Ілон Маск, Премʼєр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, медичні працівники, які боролися з ковідом, та Президент США Джозеф Байден.

І цей топ був складений у час, коли у Європі триває найстрашніша війна за останні 77 років. Війна, яку ми поки що не можемо зупинити. Чому так? Чому ми не можемо зупинити кровопролиття? Чому наш вплив не працює на повну? І чому людина, яка взагалі не в нашому списку, тримає в заручниках мільйони людей? Погодьтеся, ці запитання зараз – буквально в повітрі. Але чи є у вас на них відповіді?

На другому місці у нашому топі, у топі найвпливовіших – Ілон Маск. Людина, яка запускає ракети в космос і вміє дивувати світ. Людина, яка відкриває новий простір можливого і для інтелекту, і для технологій.

Але думки світових лідерів зайняті не Ілоном. Не його ракетами, які забезпечують прогрес у житті.

Думки світових лідерів присвячені тому, хто запускає ракети по мирних людях і знищує життя.

За 105 днів повномасштабної війни Росія використала проти українських міст уже близько 2 тисяч 600 різних ракет. Більшість із них – проти цивільних обʼєктів: підприємств, залізниці, мостів, університетів, навіть проти звичайних житлових будинків.

Одна з таких ракет убила в нашому місті Одесі одразу трьох людей – тримісячну дівчинку, її звали Кіра, її маму та бабусю. Три покоління однієї родини. Коли Росія розпочала повномасштабну війну, Кірі був всього лише місяць. Що вона встигла побачити в житті? І що її вбивство додало до впливу Росії?

На початку цієї війни я говорив з Ілоном. Він запитав у мене, чим може допомогти. І допоміг. Завдяки його технологіям ми можемо забезпечити наших людей стабільним зв'язком навіть тоді, коли російські ракети руйнують усю інфраструктуру.

Однак хіба є світові лідери, які переживають, чи візьме Ілон слухавку, коли вони телефонують? Або які переживають, чи прийме він їх? Чи є лідери, які думають про те, якої довжини буде стіл, коли Ілон Маск сяде з ними поговорити?

То що ж тоді насправді дає вплив? Які ракети? Ті, які служать науці? Чи ті, які служать смерті?

Щось точно вийшло з-під контролю. Чи то наш власний вплив, який ми стали недооцінювати, чи наше ставлення до лідерства. Ставлення до того, що значить бути лідером.

Я дуже поважаю Бориса Джонсона – він справжній друг України та міцний захисник свободи. Але, на жаль, не від нього залежить, чи буде їжа на столах у мільйонів людей Африки, Азії, Латинської Америки.

Це російський флот, а не британський чи будь-який інший заблокував чорноморські порти України так, що світ опинився на порозі страшної продовольчої кризи. І це не просто цінова криза.

Ми не можемо відправляти на експорт нашу пшеницю, кукурудзу, олію та інші товари, які виконували стабілізаційну роль на глобальному ринку. А це означає, що може виникнути, на жаль, фізична нестача продуктів у десятках-десятках країн світу. Може початися голод для мільйонів людей, якщо триватиме російська блокада Чорного моря.

Ми постійно говоримо з Борисом та іншими лідерами про те, як зняти російську блокаду з наших портів. І як відновити свободу мореплавства – одну з базових свобод для всього людства.

Але поки ми шукаємо, як захистити свободу, інша людина її руйнує. Інша людина продовжує шантажувати світ голодом. Інша – в усіх сенсах цього слова. Зокрема і в тому, як ця людина бореться за вплив.

І в мене є запитання: чому ця «іншість» досі залишається прийнятною для окремих лідерів і країн?

Я залишаю вам це запитання. Бо насправді кожна людина має дати на нього відповідь – передусім саме для себе. Щоб відчути в собі те, що називається цінностями. Чи є вони?

Це абсолютно справедливо, що медичні працівники, які боролися з ковідом, відзначені цього року в голосуванні Time. Вони справді герої свого часу. І вони своєю сумлінною працею спонукали увесь світ до об'єднання. Нарешті до об'єднання.

Спочатку в різних країнах однаково думали, що достатньо просто закрити кордони й забезпечити себе – себе передусім – вакциною. Але згодом стало ясно, що для COVID-19 немає кордонів, і від нього не може бути захисту тільки в національних межах.

Навіть найбільш розвинені медичні системи виявилися неготовими до того вірусу. І, на жаль, довелося пройти через велику несправедливість, борючись із COVID-19, щоб знайти вакцину. Щоб домовитися про спільні правила реагування, про глобальний механізм розподілу вакцин.

Чому ж зараз це повторюється? Чому знову так складно? Зброя й санкції – це так само вакцина. Вакцина проти COVID-22, який принесла Росія. Ненависть – це вірус, і він ще смертоносніший, ніж COVID-19. Він поширюється завдяки пропаганді. Завдяки безкарності вбивць.

Завдяки російській нафті, яка все ще на глобальному ринку. Завдяки грошам, які все ще переміщуються між глобальною фінансовою системою та російськими банками. Завдяки великим компаніям, які все ще вважають, що на грошах із російського ринку все ще небагато крові. Хоча вже десятки тисяч людей загинули. Мільйони були змушені залишити свій дім через цю війну.

Коли ненависть постукає у ваш дім, чи будете ви готові? Хіба якась маска на обличчі зможе захистити вас від російського COVID-22? І чому вакцину проти нього – зброю та санкції – так складно отримати в достатньому обсязі?

Чому для деяких країн COVID-22 так само нібито немає, як для конспірологів нібито не було COVID-19? Чому деяких людей не вчать навіть кров і смерть?

Я вдячний Президенту Байдену за те, що він об'єднав вільний світ, коли постала російська загроза.

Сьогодні маємо різні інструменти для реагування. Це оборонна підтримка для України, фінанси. Це політична координація між багатьма країнами.

Це також і ленд-ліз, який повертає сенс боротьби за свободу, який був актуальним під час Другої світової війни. Бо загроза зараз – аналогічного масштабу.

Проте війна Росії проти України досі триває. І просто зараз, у хвилини, коли ви чуєте моє звернення, на полі бою гинуть українські військові. Російська армія обстрілює наші міста з артилерії та авіації. У списку дітей, убитих російськими ударами за час від 24 лютого, вже більш як двісті шістдесят прізвищ. І коли цьому буде край? Коли? Насправді це ключове питання.

Але чому на нього досі немає відповіді?

Чому нашого впливу не вистачає для цього? Хіба ми боягузи? Ні. Може, ми щось упускаємо в нашій справжній силі? Може, ми не користуємось усім потенціалом нашого впливу й нашого лідерства? І це моє запитання до Сполучених Штатів – і до партій, і до суспільства; і до демократів, і до республіканців; і до Конгресу, і до Президента.

Настав час бути впливовими на сто відсотків.

Ми можемо забезпечити поразку тиранії. Всі ми, всі лідери нашого часу. Ми можемо надійно захистити свободу. Ми можемо зупинити шантаж, до якого вдається людина, якій взагалі не місце в нашому списку.

Якщо ми це можемо, значить, ми повинні це зробити. Бо вплив зобовʼязує.

Дякую за увагу!

Слава Україні!