Слава Україні!

Шановні наші гості.

Шановні наші перші леді та джентльмени.

Дорога Олено!

Шановна Прем’єр-міністр Данії, Метте.

Всі присутні.

Я дуже радий вітати вас усіх – дякую за запрошення – вітати всіх на третьому київському Саміті перших леді та джентльменів! Я радий, що українській м’якій силі вдається бути результативною.

Історію завжди рухають уперед рішення. Але кожне із сильних рішень – це передусім енергія тієї емоції, що спалахнула перед його ухваленням, фактично відкривши дорогу рішенню.

Це може бути дуже сильний спалах. А може бути ледь помітна, але не менш важлива емоція. Бувають дуже особливі емоції, які виводять народи на площі й додають вулицям нових барв завдяки прапорам і завдяки гаслам. А бувають емоції, які важливо відчути лише одній людині чи одному парламенту, і тоді історія стає зовсім іншою.

Україна вміє робити історію іншою. Зокрема, завдяки дипломатії емоцій – м’якій силі нашої держави, яка здатна говорити з душею кожного народу. Говорити так, щоб у світі, який страждає від профіциту агресивності, можна було заповнити дефіцит рішень, від яких люди виграють. Виграють саме люди. А вслід за людьми – вже держави.

І щоб рішення реалізовувались, на фундаменті лише з емоцій напевно нічого не збудуєш. І тільки ухвалення рішень замало. Завжди потрібна системність, щоб робити емоцію рішеннями, а рішення, відповідно, – конкретними результатами. У нашої м’якої сили є така системність. І це те, що справді посилює Україну.

Шановні пані та панове!

Я радий, що цей формат – Саміт перших леді та джентльменів – справді став майданчиком для координації м’якої сили України та держав – наших партнерів. І сьогодні тут представлені Данія, Чехія, Сполучені Штати, Литва, Естонія, Сербія, Словаччина, Словенія, Вірменія, Молдова, Польща. Я хочу їм подякувати. Суспільні лідери з різних країн, зокрема з Великої Британії, з Франції. Я дякую всім вам за те, що цей формат відбувся! Дякуємо вам.

Формат справді відбувся. І саміт, і команда Олени, і Олена – дякуємо вам за організацію. Це дуже важливо.

Саміт демонструє світові, наскільки значний потенціал у людей, які хоч і не керують інституціями, але володіють потужністю більшою, ніж може дати будь-яка з інституцій, – потужністю щирості. Перші леді та джентльмени держав хоч і не є політиками в загальноприйнятому сенсі, але часто знаходять такі аргументи, знаходять таку тональність, які політикам справді не доступні. І це спрацьовує. І це є результат.

До речі, завдяки Олені та її комунікації в Америці вдалося значно просунутися вперед у питанні про сучасну протиповітряну оборону для України. Заради цього було багато командної роботи – авжеж, різних рівнів держави, – і елемент мʼякої сили в ній став однією з основ, тим, що відкривало простір для інших.

Ще один приклад. Політичний. Республіка Корея. Фактично відбувся перезапуск відносин між нашими державами. Початок цьому поклав один із найбільш успішних візитів представників України – нашого уряду й візит у Сеул першої леді та делегації України. Зустрічі, спілкування з політиками та суспільством Кореї. Те, що відкрило нову історію. І продовжилося візитом Президента Республіки Корея в Україну в час війни й нашими важливими домовленостями.

Минулий Саміт перших леді та джентльменів був присвячений відновленню України після бойових дій. Це колосальний масштаб проблем і це справді колосальна потреба у світовій підтримці. Я вдячний державам, вдячний лідерам, які вже заявили про участь у відновленні й трансформації України після війни. Наша зовнішня політика працює для того, щоб відновлення України стало справді глобальним проектом. І тут хочу, щоб ми подякували Метте – вона тут присутня. У нас буде перший офіс щодо відновлення. Він буде в Миколаєві. Дуже дякую тобі, Метте!

Крім рівня держав і міжнародних організацій, є й рівень суспільних лідерів та бізнесу – філантропів і таких компаній, які керуються, зокрема, моральними мотивами для свого вибору. Завдяки нашій м’якій силі Україна тепер має й таких союзників у відновленні.

А завдяки вмінню працювати системно й робити рішення реальністю серед різних конкретних результатів нашої м’якої сили є, зокрема, й придбані реанімобілі для України, для наших людей, для наших героїв, для наших військових. І я вважаю, що буде справедливо поаплодувати й підтримати їх – тих, хто боронить Україну щодня.

І подякувати лідерам за те, що ви робите. І справді – побудовані в школах укриття, які вже гарантують захист дітям, і забезпечені обладнанням лікарні, які вже працюють для української сили.

Цей Саміт відкриває ще один дуже важливий простір – простір для дій, і він не менш масштабний, на мою думку, ніж згадані мною вище пункти. Тема ментального здоров’я та державна увага до цієї теми – це значно більше, ніж про медицину, терапію й практики, які мають бути доступні людям у сучасному суспільстві. Особливо в суспільстві, яке проходить найскладніше – проходить війну. Це про те, що суспільство може, що повинне зробити. І про те, чого суспільству точно варто остерігатися.

Я не випадково почав сьогодні з наголосу на силі та важливості емоцій. Ментальне, душевне навантаження – це один із найважчих багажів, які залишає війна. І цей багаж, на жаль, не всі витримують. Ми знаємо з історії воєн, як такий багаж справді ставав тягарем і для людей, і для суспільств. Руйнівним тягарем.

Так само, як кожному рішенню, яке рухає історію вперед, передують ті чи інші спалахи емоцій, підштовхуючи рішення до життя, емоції здатні й обірвати будь-яку історію. Зламати історію людини, зламати історію родини, історію життя, історію миру.

Післявоєнний мир вразливий до емоцій. До накопиченого болю війни, який залишається з людьми надовго і з часом стає тільки нестерпнішим. Війна – це виклик, що не зникає повністю навіть після закінчення бойових дій та з укоріненням миру. Війна тліє, доки здатна бити по людях зсередини. Доки через війну страждають. Доки болять втрати, спричинені війною. Тому нікого не можна лишати наодинці з війною, з її наслідками. З тим, що війна робить із розумом і що вона робить із душею кожної людини.

Кожне стерте російською артилерією місто й село в Україні відображене випаленими душами. Кожна загибель побратима в бою може стати прірвою між воїном та суспільством, яке просто живе своїм життям і не помічає. Щоразу, коли дитина бачить кров після поранень, вона надто рано бачить найгірше, що буває від світу дорослих. Безліч таких страшних, трагічних прикладів, на жаль.

Стійкість людей має межі. У кожного й кожної – своя межа. Але у всіх ця межа – в емоціях, у тому невидимому багажі відчуттів, який спонукає людину діяти. Діяти так чи інакше – заради світла чи на зло, заради блага чи на шкоду. На шкоду собі чи, не дай боже, близьким, суспільству. Чи буде так, визначається внутрішнім світом кожної людини, її ментальним здоров’ям.

Варто подбати, щоб це було саме здоров’я людини, а не хронічна хвороба війни.

І я вдячний, що цей Саміт і таку представницьку дискусію присвячено саме тематиці ментального здоров’я. Це особливий напрямок, який потребує особливого підходу. Нової уваги – і не лише уваги нашої держави. Нових інституцій. Нової галузі реабілітації. Підготовки кадрів та поширення терапії. Нової соціальної політики. Нової міжнародної навіть не допомоги, а міжнародної взаємодії. Нових домовленостей. Незмінної поваги до людей та більшого розуміння людей і незмінної щирості. Тобто разом з іншою роботою – дипломатії емоцій та системної роботи мʼякої сили, спрямованої не заради зовнішніх відносин, а заради внутрішнього світу людей. Щоб люди перемагали. Саме люди! Разом зі своєю державою.

Війна завжди відкидає несуттєве, війна завжди відкидає пусте. Але й залишає людям те, що потрібно вміти відкинути. Відкинути те, що руйнує. Руйнує життя. Треба побудувати систему, яка рятує від цих руйнацій. І хай кожен спалах емоцій допомагає робити рух вперед світлішим!

Дякую вам за увагу!

Слава Україні!