Добрий день, шановні пані та панове!

Шановні учасники форуму!

Вдячний за цю можливість звернутися до вас і до всіх присутніх, а також до всіх європейців!

Сьогодні для нас важливий день – День памʼяті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. У цей час у серпні 2014 року були підло вбиті українські воїни під містом Іловайськом на Донбасі. Вони були жорстоко розстріляні російськими військами. Україна втратила тоді сотні своїх синів – за кілька днів. Сотні з тисяч, які загинули у війні з 2014 року.

У війні, яка розпалилася 24 лютого цього року до масштабів тотальної. Повномасштабної війни Росії проти життя та свободи наших людей, проти звичайних мирних міст, які стираються до руїн російською артилерією, і проти культури нашого народу, яку Росія хоче стерти повністю – російські пропагандисти й посадовці навіть не приховують цієї мети, вони говорять абсолютно відкрито, що хочуть знищити все українське, щоб його не існувало.

Вони не сприймають сам факт незалежного існування нашого народу. Як і будь-якого з ваших народів. Коли ми стримуємо російську агресію на своїй землі, ми захищаємо кожен європейський народ від точно такої ж експансії – експансії тих, у кому не залишилося нічого людського.

Що може бути людського в тому, хто ґвалтує дітей на очах у батьків? У тому, хто змушує мешканців цілого села – усіх, від малих діточок до літніх людей, – сидіти протягом місяця в підвалі школи? Що може бути людського в тому, хто скеровує на звичайний заповнений людьми шопінг-мол важкі протикорабельні ракети, які будувалися для знищення авіаносців? У тому, хто забезпечує снарядами артилерію, яка день у день спалює міські квартали, звичайні житлові будинки. У тому, хто допитує й катує людей у так званих фільтраційних таборах, які створені російськими силами по всій окупованій території. Уявіть: ХХІ століття, фільтраційні табори. Що може бути людського в тому, хто розлучає українських дітей з батьками й віддає на злочинне усиновлення в Росії, знаючи, що в Україні в цих дітей є рідні. Живі родичі, які шукають їх.

Коли ми говоримо про російську агресію проти України і про весь тиск Росії на Європу, яким супроводжується ця агресія – а це дуже цинічний тиск, це свідоме руйнування нормального економічного й соціального життя, це енергетична, цінова кризи у Європі, які штучно загострюються Росією, – коли ми говоримо про все це, ми маємо на увазі далеко не тільки тих, хто перебуває на вищих щаблях російської владної ієрархії. Йдеться про тисячі й тисячі різних людей із паспортом громадянина Росії.

Про тих, хто стріляє на полі бою по наших воїнах і розстрілює в потилицю мирних людей. Ідеться про тих, хто тисне на кнопки запуску російських ракет по українських містах. Про тих, хто розробляє й виробляє ці ракети та іншу зброю, що використовується для терору. Тих, хто працює в компаніях, які забезпечують російську армію та спецслужби. Тих, хто збирає, перевозить та всіляко підтримує російських убивць. Ідеться про тих, хто утримує корумпованих російських посадовців і генералів, хто керує численними бізнесами, які повʼязані з корумпованими посадовцями Росії. Тих, хто сіє ненависть до будь-яких проявів свободи, пропагує війну, підтримує репресії. Йдеться про тих, хто мовчить, коли бачить все це, і хто нічого не робить – не протестує, не бореться, навіть коли перебуває у повній безпеці у європейських країнах.

Російська війна проти України триває з 2014 року. Вже понад півроку російська держава витрачає всі наявні в неї ресурси на те, щоб зруйнувати нашу державу, розколоти Європу. Більшість європейських країн уже бачили й пережили ті чи інші намагання Росії тиснути, завдавати збитків, завдавати людям страждань.

І, за логікою будь-якої нормальної людини, саме громадяни Росії, у яких залишилося щось людське, мають бути найпершими в протидії війні. Якщо у них є совість, якщо у них є сором. Але ми не бачимо постійних і помітних антивоєнних протестів за участю громадян цієї держави – навіть там, де для них немає ризику будь-яких репресій за протести, ще раз це повторюю. А чому так? Я залишу вам це запитання. Воно складне: то чому ж так?

Європа – не тиха гавань, де можна просто пересидіти той час, коли хтось інший бореться проти російського терору. Але, на жаль, багато громадян Росії саме так сприймають Європу. Саме для цього їм потрібні європейські візи. І, на жаль, жодна з ваших держав не застрахована від того, що воєнні злочинці, на чиїх руках – кров українців, приїдуть до вас просто як туристи, а одного дня отримають наказ – і стануть зовсім не туристами.

Так не має бути. І всі ми у Європі маємо від цього захищатися. Як ті, хто в складі Європейського Союзу, так і всі інші європейські країни. Бо російський терор – це однакова загроза для всіх нас, для всіх, хто тут живе, для всіх європейських народів.

Хто не бореться проти терору, той підтримує його, а отже, розділяє відповідальність за всі його наслідки. Це має бути правилом, яке поверне силу всім іншим правилам. Держава, яка погрожує всім навколо себе – від країн Балтії до Казахстану, – має потрапити під повне ембарго від усіх у світі, хто цінує свободу й поважає себе. Потрібне ембарго на всі відносини з Росією, з державою-терористом, поки Росія продовжує війну, поки вона окуповує чужу територію, знищує життя інших народів.

Пані та панове!

Україна платить найстрашнішу ціну за свободу й за наші з вами спільні ідеали. Тисячі людей загинули. Десятки міст і сіл знищені. Тепер це чорні руїни, які дивляться спаленими вікнами на Росію й на те, чи здатен світ її зупинити та притягти – не забути, притягти обов’язково – до відповідальності за все зроблене проти мирних людей.

Мільйони українців були змушені залишити рідні місця, рятуючись від бойових дій. І ми не маємо сил бачити, як іноді у деяких європейських містах під прапором окупантів принижують наших людей. Ми не маємо сил бачити, як тисячі винних у цій війні цинічно посміхаються, сподіваючись, що Росії нібито вдасться перетиснути Європу й повернутися до, як це називають, business as usual. І сотні мільйонів людей по всьому вільному світу теж не мають сил це бачити.

А отже, потрібно діяти зараз, щоб наша з вами спільна свобода була захищена на покоління вперед. Стабільність і вільний розвиток Східної Європи, Балкан і всіх інших частин нашого континенту, цінності нашого континенту, свобода мають бути захищені й гарантовані. І це означає дуже конкретні речі.

Достатню оборонну підтримку України, підтримку зброєю, снарядами, щоб ця війна не затягувалася, щоб перемога була досягнута якнайшвидше.

Достатній санкційний тиск на Росію, щоб знищити ілюзію російського керівництва, ніби їм вдасться вистояти в протистоянні з вільним світом.

Достатній захист самої Європи, наших людей, наших ринків від гібридної агресії Росії, яка робить таку саму ставку на поширення криз, поширення бідності, як і на зброю.

Це означає й нашу з вами тісну координацію в посиленні нашого обʼєднання, в інтеграційних процесах у Європі, у безпековій співпраці між нашими державами. Сильніша Україна – це сильніша Європа. Сильніші Балкани – це сильніша Європа. Ми маємо й надалі допомагати одне одному на європейському шляху – як ми й робимо це зараз.

І обовʼязково – увесь Європейський Союз, усі країни Європи, увесь вільний світ мають стимулювати громадян Росії до боротьби за зміну російської державної політики, стимулювати до того, щоб вони не мовчали й не були співучасниками терору.

Ви знаєте, що потрібно робити. Я вдячний усім, хто вже допомагає Україні. Допомагаючи нам, ви віддавали не надлишки, а те, що справді має значення і для вас. Ми це цінуємо. Ми знаємо, що коли ми боремося, коли ми всі разом з вами боремося проти цієї агресії, ми боремося не просто за себе, а за те, щоб Європа перемогла. Реальна боротьба кожної країни за незалежність – це тяжкий шлях, це те, що здобувають покоління. І зараз ми маємо змогу досягти перемоги для себе, для наших дітей, для онуків, для всіх поколінь наших народів, які боролися за свободу раніше.

Я впевнений, ми переможемо. Переможемо разом. І це буде зроблено в імʼя Європи, в імʼя усіх, хто віддав своє життя за свободу.

Я дякую вам за підтримку!

Я дякую вам за увагу!

Слава Україні!