• A-
    A+
  • Людям із порушенням зору
Промова Президента України Володимира Зеленського на засіданні Європейської ради
опубліковано 25 березня 2022 року о 08:50

Вітаю всіх вас, вітаю всіх наших друзів, друзів України!

Вітаю всіх, хто підтримує свободу!

Пане Президенте Європейської ради, друже Шарлю, я вітаю тебе і вітаю всіх нас із твоїм переобранням. Я вважаю, що це дуже важливо і правильно.

Я вдячний за можливість звернутися до вас і до народів Європи.

Сьогодні – місяць російському вторгненню. Після восьми років агресії на Донбасі. Місяць великій війні.

Коротко, як це було. Тому що все – в голові, і все фрагментами. На жаль, трагічними.

Все почалося 24 лютого з Росії. Коли полетіли ракети. Рано-вранці. Проти наших мирних міст. Люди ще спали. Смерть уже прийшла.

Росія направила проти нас бронетехніку. Завезла в Україну декілька тисяч танків.

Не перелічити, скільки з них уже згоріли, скільки ще можуть вбивати нас.

На наших людей падали бомби. З літаків, які піднімалися з Білорусі. І там навіть не визнавали, що це зробили вони.

Росія захопила Чорнобильську станцію. 24 дні звідти не випускали персонал. Уявіть, 24 дні люди жили на такому обʼєкті, працювали на такому обʼєкті. Це наші люди.

Щоб у Чорнобилі більше нічого не сталося страшного, щоб не було катастрофи.

А російські військові тримали їх у заручниках.

Російські танки стріляли по Запорізькій атомній станції.

Росія вдарила ракетами по Бабиному Яру.

Зруйнувала вже понад 230 шкіл і 155 дитячих садочків. Вбила 128 дітей. Била ракетами по університетах. Спалює з реактивної артилерії житлові квартали.

Цілі міста, села. Просто в попіл. Нічого немає. Російські військові вбили журналістів. Хоча бачили напис «Преса» на них. Можливо, їх не вчили читати. Тільки вбивати.

Росія заблокувала Маріуполь. Це блокада, якої ніхто не міг уявити в наш час. Сотні тисяч людей без води, без їжі. Під постійними обстрілами, під постійними бомбардуваннями.

Російські військові свідомо підривають лікарні, пологові будинки, укриття... Вони підривають навіть укриття, уявіть собі! Точно знаючи, що там ховаються люди.

Вони вбили у Харкові 96-річного Бориса Романченка. Російський снаряд прилетів у його квартиру. У квартиру людини, яка пережила нацистські концтабори, але не змогла пережити Росію, яка пішла у наш український Харків. Дякувати Богу, наші військові Росію там зупинили.

Російські війська застосовують фосфорні бомби – це було сьогодні зранку. Ґвалтують жінок, грабують будинки. Руйнують церкви! Всі. Навіть Московського патріархату....

Викрали з України понад 2 тисячі дітей. Ми не знаємо, де наші діти, де наші 2 тисячі дітей. Обстрілюють гуманітарні колони. Їх не хвилює, хто там: діти, жінки, служителі церкви, які супроводжують гуманітарний вантаж.

Вбивають людей у Донецьку, і кажуть, що це ми, «націоналісти».

Це все робить Росія. Вже місяць. На нашій землі.

А Україна? Що робить Україна?

Не йшла на чужу землю. Ніколи не мріяла про будь-яку війну. Збиває ракети. Закликає чужинців скласти зброю та повернутись додому. Заради життя.

Розумієте? Заради життя, не смерті.

Лікує й годує полонених. Дозволяє їм звʼязатись із рідними то телефону. Збирає в полях трупи російських військових, які ті просто полишають, кидають. Сотнями й сотнями.

Україна обʼєдналася заради миру. І ще заради миру обʼєднує світ. Намагається деблокувати оточені міста.

Підтримує безпечну роботу атомних станцій. Навіть за присутності на них окупантів.

Закликає МАГАТЕ втрутитись і терпляче пояснює міжнародній бюрократії, що відбувається. Вивозить людей із небезпечних районів. Не полишає спроб довезти гуманітарний вантаж. Фіксує російські воєнні злочини. Збирає докази.

Запрошує журналістів. Підтримує роботу всіх інституцій нормальної держави.

Захищає власну країну!

І щоранку, ви чуєте, щоранку хвилиною мовчання вся держава, вся Україна: діти, дідусі, бабусі – всі вшановують памʼять усіх загиблих за нашу державу.

Ви чули що-небудь подібне на російському телебаченні? Чи бачили ви таке в них у школах?

Вони навіть соромляться слова «війна». Вони називають це «спецоперацією».

Хоча влаштувати тут бійню, як це робили нацисти. Це різні світи. Ми і вони.

Це неоднакові цінності. Це неоднакове ставлення до життя. Російські військові впритул не бачать, що таке гідність. Не знають, що таке совість. Не розуміють, чому ми так цінуємо нашу свободу. Ось цим визначається, як житиме країна.

І кому бути у Європі.

А що Європейський Союз?

Хочу подякувати – ви об’єднані, об’єднані навколо нас. Але я хочу сказати, що було зроблено так чи інакше по-різному. Але ще раз – головне, ви обʼєдналися.

І ми це дійсно цінуємо. Ви застосували санкції. Ми вдячні. Це потужні кроки.

Але це було трошечки пізно. Бо якби було превентивно – Росія не пішла б війною. Ніхто точно не знає, принаймні був шанс.

«Північний потік – 2» ви заблокували. Ми вам вдячні. І це правильно. Але теж було трохи запізно. Бо якби було вчасно, Росія не створила б газову кризу. Принаймні був шанс.

А тепер ми з вами готуємо членство України у Європейському Союзі. Нарешті.

Ось тут я вас прошу: не спізніться. Будь ласка. Бо за цей місяць ви порівняли ці світи, і ви все бачите. Хто чого вартий. І що Україна має бути в ЄС уже найближчим часом.

Принаймні у вас для цього все є. А у нас є цей шанс.

Литва – за нас. Латвія – за нас. Естонія – за нас. Польща – за нас. Франція – Еммануель, я дуже вірю, що ви будете за нас. Словенія – за нас. Словаччина – за нас. Чехія – за нас. Румунія – знає, що таке гідність, а отже, у вирішальний момент буде за нас. Болгарія – за нас. Греція – вірю, що з нами. Німеччина... Я трохи пізніше. Португалія – ну практично... Хорватія – за нас. Швеція – синьо-жовті завжди мають бути разом. Фінляндія – знаю, що ви з нами. Нідерланди – за раціональних, тож знайдемо спільну мову. Мальта – вірю, що вдасться. Данія – вірю, що вдасться.

Люксембург – ми розуміємо одне одного. Кіпр – дуже вірю, що з нами.

Італія – дякую за підтримку! Іспанія – знайдемо спільну мову. Бельгія – знайдемо аргументи. Австрія – разом з українцями, для вас це можливості. Я впевнений у цьому. Ірландія – ну практично.

Угорщина... я хочу зупинитися тут і бути відвертим. Один раз і назавжди.

Ви маєте самі вирішити, за кого ви. Ви суверенна держава. Я був у Будапешті. Я обожнюю ваше місто. Я був багато разів – дуже красиве, дуже душевне. І такі самі люди. У вас були трагічні моменти в житті. Я був на вашій набережній. Я бачив цей меморіал... Взуття на річці Дунай. Про масові вбивства. Я був зі своєю сім’єю.

Послухай, Вікторе, знаєш, що відбувається в Маріуполі?

Будь ласка, якщо зможеш, сходи на свою набережну.

Подивись на те взуття. І ти побачиш, як масові вбивства можуть повторюватись у сучасному світі. І це сьогодні робить Росія. Те саме взуття. У Маріуполі – там такі самі люди. Дорослі і діти. І дідусі, і бабусі. І їх там тисячі. І цих тисяч вже немає.

А ти вагаєшся, запроваджувати санкції чи ні? Вагаєшся, пропускати зброю чи ні?

Вагаєшся, торгувати з Росією чи ні?

Немає часу вагатися. Час уже вирішувати.

Ми віримо в вас. Нам потрібна ваша підтримка. Ми віримо у твій народ.

Ми віримо у Європейський Союз.

І ми віримо, що у вирішальний момент Німеччина також буде з нами.

Дякую!

Слава Україні!

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux