Дорогі друзі!

Я вдячний вам за ті теплі слова про наших людей, про наше студентство й за все, що Німеччина робить, щоб підтримати нашу державу.

Зараз увага багатьох українців прикута до того, що відбувається в нашому місті Дніпрі. Ви щойно про це говорили.

Там кілька годин тому завершилася рятувальна операція на руїнах будинку, який був розбитий російською ракетою. Звичайний житловий будинок. Протикорабельною ракетою – вбивцею авіаносців, яка була розроблена ще за часів Радянського Союзу.

Загинули 44 людини. Четверо дітей.

Учора з-під завалів вдалося врятувати жінку – вона провела 20 годин під бетоном, під плитами, що впали. Вона вижила. Але втратила родину... Її чоловіка й дитину – хлопчика, йому було лише 11 місяців – не вдалося врятувати. І це – невимовний жах. І це – буденність. На жаль, це буденність війни, яку Росія принесла на нашу землю.

Українські міста й села щодоби зазнають таких і подібних ударів. Щодня у новинах із півдня нашої держави – російські невибіркові обстріли міста Херсона. Щодня – обстріли міст Донбасу та сходу України. Щодня – терор прикордонних громад, тих районів, яким не пощастило межувати з Росією. Їх обстрілюють із мінометів та артилерії.

Я хочу, щоб ви зрозуміли українців, зрозуміли, проти чого ми боремося.

Ми хочемо перервати буденність війни. І відновити буденність миру.

Але можемо зробити це лише вигравши війну. Іншого способу не існує.

Більшість із вас, присутніх тут, – дуже молоді люди. Ви не застали час, коли радянські правителі контролювали величезний європейський простір. Зокрема, частину Німеччини. Однак пам’ять про той час, про те, як існувала радянська імперія і як вона розвалилася, доволі добре пропрацьована істориками та публіцистами. Люди знають, що відбувалося.

Коли минуле відоме, завжди є спокуса певної проекції того минулого на сучасність. Особливо коли йдеться про дії того ж суб’єкта – того-таки Кремля.

Ми бачили, як Москву намагалися інтегрувати в економічну взаємозалежність із Європою так само, як це вдалося в період 1970–1980 років ХХ сторіччя.

На жаль, відносини із країнами – сусідами Росії надто довго розглядалися деякими європейськими політиками саме через російську оптику.

Багато років політика європейських держав – не всіх, але тих, хто має найбільший вплив – будувалася на принципі обережності щодо російських амбіцій і діалогу з Росією попри все. Це стало політичними добривами для зухвалості російського імперіалізму. Для впевненості теперішнього господаря Кремля, що європейці нібито слабкі. І що ракетний спадок радянської влади нібито переважає міжнародне право, демократію, стратегічну мету об’єднати Європу, а саме – необхідність гарантувати мир на нашому континенті.

Росія помилилась у своїх оцінках України та всієї Європи. Ми не розгубилися. Ми об’єдналися. Ми показали, що Росія більше ніколи не контролюватиме європейський простір і не диктуватиме народам, як жити та що цінувати.

Росія не визнає помилки та продовжує війну. Але так завжди буває з диктаторами.

Демократії сильніші. Демократії можуть сказати, що якась попередня політика була помилковою. І що потрібні зміни.

Саме це відбувається зараз у Європі, зокрема, завдяки німецькому лідерству.

Я вдячний пану канцлеру Олафу Шольцу за його рішучість у тому, щоб визнати: минуле минуло.

Цей Кремль не здатний бути партнером у будь-яких варіаціях розрядки. З ним неможливо співіснувати. Бо неможливо співіснувати з терором.

Саме тому Німеччина стає одним із лідерів у підтримці України, і ми це дуже цінуємо.

Ми цінуємо допомогу вашої держави як у захисті нашого неба від російських ракет, так і в захисті соціальної стабільності для наших людей. Ми цінуємо те, що німецька політика звільняється від російської оптики у ставленні до України та інших країн – сусідів Росії.

Але ще не перегорнута та сторінка європейської історії, на якій базується російська віра у слабкість Європи. Ще є відчуття у Москві, ніби можна погрозами чи підкупом схилити європейські держави до тих рішень, яких очікує Росія.

Я впевнений, що ця сторінка історії буде назавжди перегорнута тоді, коли ми зможемо звільняти наші міста й села від російських терористів за допомогою німецьких «Леопардів», «Мардерів», «Гепардів».

Це буде час, коли Європа буде остаточно звільнена від імперіалізму.

Це буде одне рішення. А скільки в ньому буде принциповості!

Чи не найбільше за весь час життя Європи після падіння радянської імперії.

Дорогі друзі!

Мені б хотілося, щоб ви зараз зробили з моїх слів один висновок. Саме як студенти, як молоді люди. Як ті, кому належить принести новизну в життя, в обрані вами професії. І цей висновок – ніколи не бійтеся змінювати оптику. Не будьте заручниками того, що віджило своє. Щоб залишатися вільними, треба завжди ніби відкривати заново, що є свободою. Щоб бути сильними, треба завжди бачити, які помилки були допущені. А щоб зберігати лідерство, треба завжди визнавати реальність.

Українська реальність зараз – те, що ми можемо виграти в цій війні. До речі, якраз сьогодні я говорив про це з паном Федеральним президентом Штайнмаєром.

Ми можемо відновити мир на всій нашій території без того, щоб залишити якісь шматки землі Кремлю для чергових експериментів над людьми та історією.

Але для цього ми всі маємо бути разом – Україна, Німеччина, увесь вільний світ. І вірю, що будемо!

Дякую за увагу!

І хочу подякувати всім університетським спільнотам, які сьогодні з нами! Дякую всім студентам і викладачам! Дякую вам, пані президент, професор фон Блюменталь, і вам, пані президент, професор Кохер! А особливо дякую тим, хто допомагає українській громаді в Німеччині та нашим студентам і студенткам, які навчаються у ваших університетах!

Чекаю ваших запитань.

Слава Україні!