Вітаю всіх людей світу, які цінують мир і єдність між різними та рівними!

Я бажаю усім вам миру!

І дякую за те, що ми з вами єдині у прагненні повернути мир. І в прагненні гарантувати мир для будь-якої нації, яка стала жертвою збройної агресії.

Проти України скоєно злочин, і ми вимагаємо справедливого покарання.

Скоєно злочин проти наших державних кордонів. Скоєно злочин проти життя наших людей. Скоєно злочин проти гідності наших жінок і чоловіків.

Скоєно злочин проти цінностей, які роблять усіх нас із вами спільнотою об’єднаних націй.

І Україна вимагає покарання за спробу вкрасти нашу територію. Покарання за вбивство тисяч людей. Покарання за катування й приниження жінок і чоловіків.

Покарання за катастрофічну турбулентність, яку Росія спровокувала своєю незаконною війною, і не тільки для нас, українців, а й для всього світу. Для кожної нації, яка представлена в цьому залі Генеральної Асамблеї ООН.

Я звертаюся від імені держави, яка змушена захищатися. Але яка має формулу миру.  Я звертаюсь до кожного й кожної, хто хоче почути, як досягти миру.

Я представлю формулу, яка може спрацювати не тільки для нас, а й для всіх, хто може опинитись у схожих із нашими обставинах. Це формула, яка карає за злочин, захищає життя, відновлює безпеку й територіальну цілісність, гарантує безпеку та передбачає рішучість.

Є п’ять передумов миру.

Шановний пане голово Генеральної Асамблеї!

Шановний пане Генеральний секретарю ООН!

Шановні глави держав і урядів!

Шановні журналісти!

Народи світу!

Україна хоче миру. Європа хоче миру. Світ хоче миру. І ми побачили, хто єдиний хоче війни.

Є лише один суб’єкт серед усіх держав – членів ООН, який зараз сказав би, якби міг мене перебити, що він задоволений цією війною – своєю війною. Але ми не дамо цьому суб’єкту нас переважити, хоч це і найбільша за розмірами держава світу.

Україна показала силу на полі бою, користуючись своїм невід’ємним правом на самооборону згідно зі статтею 51 Статуту ООН. І ніхто не дорікне нам зараз чи в майбутньому слабкістю чи нездатністю боротися за себе, за свою незалежність.

Ми досягаємо результату в цій боротьбі й бачимо, яким буде завершення цієї війни та що стане гарантіями стабільного миру.

Статут ООН проголошує рівність націй, і ми довели, що Україна є рівною серед рівних.

Статут ООН захищає непорушність кордонів, і ми підтверджуємо лінію нашого кордону, виганяючи окупантів за неї.

Статут ООН фіксує цінність прав людини, гідності та життя, і ми теж фіксуємо їх – кожним звільненим від російської окупації українським містом.

Ця війна не була спровокована нами. Ми провели 88 раундів переговорів у різних форматах, щоб не допустити цієї війни, – це тільки за час від початку мого президентства й до 24 лютого цього року.

Але Росія не тільки не припинила злочину агресії, яку розпочала ще у 2014 році, а перевела його у повномасштабне вторгнення. І ми не маємо іншого вибору, ніж захищатися. Ми це й робимо. Ми виштовхуємо агресора за міжнародно визнаний кордон Української держави.

І це – перший пункт нашої формули миру. Комплексний пункт. Покарання.

Покарання за злочин агресії. Покарання за порушення кордонів. Покарання, яке має діяти, поки не буде відновлений міжнародно визнаний кордон. Поки агресія не припиниться. І поки не буде повної компенсації за війну.

Тому санкції проти агресора – це частина формули миру. Блокування торгівлі й відносин з агресором – це частина формули миру. Все це – покарання.

І поки агресор є стороною ухвалення рішень у міжнародних організаціях, його треба ізолювати в них, принаймні на час агресії. Позбавити права голосу. Позбавити прав делегації. Позбавити права вето, якщо це член Радбезу ООН. Тобто покарати всередині інституцій.

Треба не заплющувати очі на пропагандистів, які виправдовують агресію, а застосовувати проти них повний пакет персональних обмежень. Тобто покарати за брехню.

Треба не дозволяти громадянам держави-агресора насолоджуватися туризмом чи шопінгом на території тих, хто цінує мир, а спонукати їх через візові обмеження до боротьби проти агресії своєї держави. Покарати за потурання злу.

Має бути створений спеціальний трибунал для покарання Росії за злочин агресії проти нашої держави. Це те, що стане сигналом для всіх потенційних агресорів, що вони повинні цінувати мир, інакше будуть притягнуті до відповідальності світом.

Ми підготували конкретні кроки для створення такого трибуналу. Вони будуть представлені всім державам.

Україна звернеться до Генеральної Асамблеї ООН щодо підтримки необхідності створення й міжнародного компенсаційного механізму. Розраховуємо на вашу підтримку.

Росія має заплатити за цю війну своїми активами. Це також покарання. Це одне з найстрашніших покарань для російських посадовців, які цінують гроші понад усе.

Другий пункт формули миру – це захист життя. Максимально конкретний пункт.

Зараз, поки тривають засідання Генеральної Асамблеї, в українському місті Ізюмі Харківської області триває ексгумація тіл із масового поховання, яке з’явилося, коли цю територію контролювали російські війська. Там виявлені тіла жінок і чоловіків, дітей і дорослих, цивільних і військових. 445 могил.

Там родина, яка загинула під завалами будинку після російського авіаудару: батько, мати, дівчатка шести й восьми років, бабуся і дідусь. Там чоловік, якого задушили мотузкою. Там жінка зі зламаними ребрами й ранами на тілі. Там чоловік, якого кастрували перед убивством, і це далеко не перший такий факт.

Запитайте у представників Росії, чому в російських військових такий потяг до кастрації. Що роблять із ними самими, щоб вони бажали робити таке з іншими?

Єдине, чим відрізняється масове поховання в Ізюмі від того, що світ побачив у Бучі, це, власне, поховання. Російська армія довше перебувала в Ізюмі, і тому тіла вбитих все ж закопані, а не розкидані вулицями.

Тож як ми можемо залишити російську армію хоча б десь на українській землі, знаючи, що вони всюди вчиняють такі масові вбивства? Не можемо.

Ми повинні захищати життя. Світ повинен захищати життя. Кожна держава, проти якої спрямована збройна агресія, потребує можливості захищати своїх громадян і звільняти свою територію.

Якщо для цього треба допомогти зброєю чи снарядами – це має бути. Якщо для цього потрібно допомогти фінансами, це має бути. Якщо для цього треба допомогти розвідданими, це має бути. А от чого не має бути, то це облуди.

Ми можемо повернути український прапор на всю нашу територію. Ми можемо зробити це силою зброї. Але нам потрібен час.

Ми намагалися це прискорити. Ми намагалися реалізувати базові положення Статуту ООН для України шляхом переговорів.

Але Росія боїться справжніх переговорів і не хоче виконувати будь-які справедливі міжнародні зобов’язання. Бреше всім, як це типово для агресорів. Для терористів.

Ось і зараз, коли Росія каже про переговори, вона хоче лише пригальмувати свій відступ. Росія хоче перезимувати на захопленій території України та підготувати сили для спроби нового наступу. Для нових Буч, нових Ізюмів… Або принаймні забезпечити собі фортифікацію на захопленій землі та військову мобілізацію вдома.

Ми не можемо погодитися на відкладену війну. Бо вона буде ще гарячішою, ніж зараз.

Для нас це війна за життя. Тому ми потребуємо оборонної підтримки – зброї, техніки та снарядів. Наступальних озброєнь – достатньо далекобійних, щоб звільнити нашу землю. І захисних систем, передусім протиповітряної оборони. І ми потребуємо фінансової підтримки, щоб зберегти внутрішню стабільність і виконувати соціальні зобов’язання перед нашими людьми.

Фізичний захист і соціальний захист – це два елементи будь-якого державного життя. Тож другий пункт нашої формули миру – це захист життя. Всіма засобами, які дозволяє Статут ООН.

Третій пункт – відновлення безпеки й територіальної цілісності.

Погляньте, скільки елементів глобальної безпеки Росія підірвала своєю війною. Безпеку мореплавства, продовольчу безпеку, радіаційну безпеку, енергетичну безпеку та безпеку від зброї масового ураження.

Ми вже відновлюємо безпеку мореплавства і продовольчу безпеку. І я дякую пану Антоніу Гутеррішу за особисту залученість. Алжир, Ефіопія, Єгипет, Лівія, Кенія, Сомалі, Судан, Туніс, Бангладеш, Ізраїль, Індія, Іран, Ємен, Кіпр, Китай, Корея, Ліван, Туреччина, Бельгія, Болгарія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Румунія та Франція вже отримали українську агропродукцію.

І ми маємо збільшити постачання морем. Як на умовах ринку, так і в межах Продовольчої програми ООН, для якої Україна завжди – надійний партнер.

І, до речі, попри всі складнощі через війну ми ухвалили рішення надати гуманітарну допомогу Ефіопії та Сомалі, тож відправимо їм додатковий обсяг нашої пшениці.

Але з іншими елементами безпеки складніше.

Напередодні засідання Генеральної асамблеї Росія вдарила ракетами по Південноукраїнській АЕС. Вибухом зачепило будівлі станції – вибило вікна, пошкодило стіни. Ракети розірвалися лише за 300 метрів від стін реакторів!

І це після того, як з’явився чіткий заклик МАГАТЕ до Росії зупинити будь-яку ворожу активність проти будь-яких атомних об’єктів України, зокрема проти Запорізької атомної станції – найбільшої у Європі, яку Росія перетворила на мішень. І це робить мішенню всіх вас.

Російський радіаційний шантаж – це те, що має хвилювати кожного й кожну з вас, бо ніхто з вас не знайде вакцини від променевої хвороби.

Криза вартості життя в десятках країн триває. Її коріння – у дестабілізації енергоринку. Треба прибрати основний чинник глобальної цінової турбулентності, а саме: російський енергошантаж.

Для цього треба обмежити ціни, за якими Росія відправляє на експорт свої енергоресурси. Треба зробити російські нафту й газ знову просто звичайними товарами. Зараз нафта й газ – це енергетична зброя Росії. І саме тому їй вдається маніпулювати ринками так, щоб електрика, газ, бензин і дизель ставали привілеєм для обраних замість того, щоб бути звичайним доступним благом для всіх.

Обмежити ціни – це самозахист світу. Це шлях до відновлення енергетичної та цінової безпеки.

Але чи піде світ на це? Чи злякається погроз Росії?

Треба зробити лише один сильний крок, після якого все стане ясно. Вже давно час для нього.

Цей крок розставить усе по місцях. Після російського ракетного терору. Після масових убивств. Після Маріуполя. Після спалення російськими військовими українських полонених в Оленівці. Після блокади портів. Після ударів російських танків і ракет по атомних станціях. І після погроз застосувати ядерну зброю, які стали правилом, а не винятком для російських пропагандистів...

Треба визнати нарешті Росію державою – спонсором тероризму. На всіх рівнях. В усіх країнах, які сповідують цінності миру й захисту людського життя. Юридично. Політично.

Якщо ви не маєте юридичного механізму, ви можете ухвалити політичне рішення – на рівні парламентів. Це фундамент для відновлення елементів глобальної безпеки. Якщо цей сильний крок буде зроблено, відпадуть сумніви, чи робити інші життєво необхідні кроки.

І дуже чутливе – це кордон, це територіальна цілісність.

Коли хтось один намагається вкрасти територію іншого, це ставить під удар усі держави світу.

Тому глобальну безпеку неможливо відновити без відновлення територіальної цілісності того, проти кого була спрямована збройна агресія.

Отже, третій пункт української формули миру – це відновлення безпеки й територіальної цілісності. Четвертий пункт – це гарантії безпеки.

Кожна нація має право на гарантії безпеки. Не тільки найбільші нації. Не тільки найбільш щасливі.

Ми маємо пропозиції такої модернізації архітектури безпеки для України, а отже, й для Європи та світу, яка не допустить більше жодної агресії проти нас. Ми вже представляємо їх партнерам.

Це пропозиції юридично обов'язкових багатосторонніх і двосторонніх договорів. Це умови, за яких гаранти мають діяти, і час, за який їхні дії мають принести результат – результат на землі, на морі, у повітрі, у дипломатії та політиці, в економіці та фінансах, у забезпеченні зброєю та розвідданими. Кожен з вас, отримавши текст нашої формули миру, побачить і деталізацію того, що ми пропонуємо як гарантії безпеки.

Я не хочу порівнювати наші пропозиції з гарантіями будь-яких альянсів, які існують на планеті зараз. Я хочу підкреслити, що гарантувати безпеку тій чи іншій нації превентивно завжди вигідніше, ніж зупиняти постфактум війну проти неї.

І п’ятий пункт української формули миру – це рішучість. Те, без чого інші чотири пункти не працюватимуть.

Це наша рішучість боротися. Це рішучість партнерів допомагати нам, а отже, самим собі. І це рішучість світу об’єднатися навколо того, хто бореться проти збройної агресії. Рішучість світу поставити на місце одного, який загрожує всім.

Отже, усі пʼять пунктів нашої формули:

• покарання за агресію;
• захист життя;
• відновлення безпеки й територіальної цілісності;
• гарантії безпеки;
• рішучість захищатися.

Це формула злочину та покарання, що вже добре відомо Росії. І це формула справедливості та правопорядку, що Росії ще належить вивчити. Як і будь-яким іншим потенційним агресорам.

Чого немає в нашій формулі? Нейтральності.

Ті, хто каже про нейтральність, коли людські цінності й мир під ударом, мають на увазі зовсім інше. Вони кажуть про байдужість. Кожен сам за себе. Ось про що вони кажуть. Цікавляться проблемами одне одного умовно. Піклуються одне про одного формально. Протокольно співчувають. І тому так само умовно, формально й протокольно вдають, ніби захищають когось, а насправді – лише свої вузькі інтереси. Ось це й створює умови для війни. Ось це й треба виправити, щоб створити умови для миру.

Потрібна тільки рішучість.

Було багато розмов про реформування ООН. Чим вони всі закінчилися? Без результату.

Однак, якщо ви уважно поглянете на нашу формулу миру, ви побачите, що її імплементація вже де-факто стає реформою Об’єднаних Націй. Наша формула універсальна, а отже, об’єднує Північ і Південь світу. Вона закликає світову більшість і спонукає до розширення представництва тих, хто залишився непочутим.

Це дисбаланс, коли уся Африка, уся Латинська Америка, більша частина Азії, уся Центральна та Східна Європа підкорюються праву вето, якого самі ніколи не мали.

І про це говорить Україна. А чи чули ви такі слова від Росії? А вона – в Радбезі. Постійно. Чомусь. Чомусь не Японія чи Бразилія, не Туреччина чи Індія, не Німеччина чи Україна. Настане день, коли й це питання буде розв’язане.

Щодо перемовин між Україною та Росією.

Напевно ви чули різні слова з Москви про переговори. Нібито вони до них готові. Але. Вони кажуть про переговори, але оголошують мобілізацію. Вони кажуть про переговори, але оголошують псевдореферендуми на окупованій території України.

То що тоді правда? Мобілізація в Росії – правда. Фейкові референдуми – це теж правда. Росія хоче війни. Це правда. Але Росія не зможе зупинити хід історії. Людство й міжнародне право сильніші, ніж одна держава-терорист. Росії доведеться закінчувати цю війну. Війну, яку вона розпочала.

І я виключаю, що врегулювання може відбуватися на будь-якій іншій основі, ніж українська формула миру. Що далі заходить російський терор, то менша ймовірність, що взагалі хто-небудь у світі сідатиме за один стіл із Росією.

І якщо російською відповіддю на мої слова зараз будуть нові ракети й теракти, то це засвідчить лише слабкість. Слабкість Росії. Її нездатність переважити нас, її нездатність переважити світ.

Це доведе лише те, що потрібно якнайшвидше виконати п’ять пунктів української формули миру.

Ми готові до миру. Але до чесного й справедливого миру. Саме тому з нами – світ.

І наостанок. Я хочу подякувати 101 державі, які проголосували за те, щоб могло відбутися це моє відеозвернення. Це було голосування не лише щодо формату. Це було голосування щодо принципів.

Лише сім держав проголосували проти: Білорусь, Куба, КНДР, Еритрея, Нікарагуа, Росія та Сирія.

Семеро. Семеро, які бояться відеозвернення. Семеро, які реагують червоною кнопкою на принциповість. Тільки семеро.

101 – і семеро.

Друзі, якщо така коаліція проти нашої рішучості, то я всіх вас вітаю. Вітаю, бо це означає, що мир переможе будь-яку агресію і що немає жодної перешкоди, щоб ми таки реалізували формулу миру.

Я дякую вам за увагу!

Ще раз бажаю всім вам миру!

Слава Україні!