Пані ректор!

Дякую вам за добрі слова.

Вітаю вас, Нідерланди!

Дорогі студенти! 

Я хочу присвятити це звернення передусім вам – тим, хто зараз іще зовсім юний і починає свій навчальний рік. Але вже дуже скоро – і, повірте, ви навіть не помітите, як швидко мине цей час, – ви й самі, можливо, будете звертатися до інших, хто починає свій навчальний рік. Можливо, це будуть слова, які ви як батьки, може, скажете своїм дітям. Можливо, ви будете працювати в університеті – викладати ті предмети, які зараз лише вивчаєте, і тоді привітаєте нових студентів, які вперше прийшли до вас. І, можливо, ви станете лідерами в політиці, чи бізнесі, чи громадській активності, яких запрошують звернутися до студентів у такі урочисті моменти. Це ваше життя, і яким воно буде, що стане вашою долею з часом і що саме ви зможете сказати іншим, залежить тільки від вас і ні від кого більше.

Зараз світ такий, що вже точно немає жодного дефіциту в порадах і тим більше – у мотиваційних промовах. Як людині жити й що краще робити чи не робити, кажуть усюди. Навіть тоді, коли це абсолютно не потрібно. І всі ви, я впевнений, могли чути дуже багато разів, а що ж нібито варто робити вам, аби – на думку когось іншого – вам вдалося. І буває, що це навіть правильні поради. Буває, що дослухатися до інших справді потрібно. Але все ж, якщо ви самі не розумієте, яким шляхом ви йдете і які ваші власні межі правильного й неправильного, то все, що у вас є, може просто потонути у плині життя, розчинитись у часі. І це дуже страшно, коли людина озирається нібито на своє життя і не бачить, власне, свого життя – бачить щось чуже.

Саме так відбувається і з країнами. Як із людьми. Кожній країні потрібне вміння говорити «так» або «ні». Як людині. Хоч би якою була ситуація і хоч би що пропонували інші, треба знати межі свого «так» і свого «ні», свій власний інтерес. Кожній країні треба знати, чого вона варта, що саме її в цьому світі. Так само, як і кожній особистості. Бо якщо не розумієш, що твоє, то не зможеш захистити справді свій вибір. Кожна країна має свій рівень свободи – у когось більший, у когось менший. Хтось отримав її у спадок. Хтось виборює свободу. Але хоч би якою була країна, ніде свобода не буває подарунком. Її завжди треба захищати. Її завжди треба цінувати та усвідомлювати, що дає свободі силу, постійно додавати свободі гарантій. Щоб не було такого моменту, коли країна втрачає свободу. І так само з кожною людиною: треба розуміти, що дає тобі силу бути вільним, аби завжди бути вільним.

І завжди – завжди! – треба вміти шукати причини для єдності. Всім країнам. Як і всім людям. Сучасний світ надто активно роз’єднує. Це відбувається просто щомиті. Коли ваші соцмережі створюють лише під вас інформаційну та – що навіть більш важливо – емоційну картину життя. Коли з вашого кола спілкування поступово виростає ваша соціальна «бульбашка», у якій майже не відчуваєш, як живуть інші – в інших «бульбашках». І коли ваша робота, ваші звички, ваше місце в житті стають не просто тим, що вирізняє вас серед інших, а тим, що вас повністю закриває від іншого життя. Так із людьми. Але хіба не так із країнами?

Світу дуже не вистачає єдності. Не вистачає вміння відчути іншого та зробити іншого своїм союзником. Не вистачає вміння поставити амбіції на службу спільним цінностям. Зараз світ проходить особливий етап, коли не лише вирішується, чи одні ми десь тут, на сході Європи, збережемо свободу. Зараз визначається, чи вдасться зробити геноцидну політику частиною нібито нормальної світової політики. Саме це намагається зробити Росія війною проти нас. Зробити геноцид тлом, на якому інші можуть нібито спокійно жити десь у своїх «бульбашках». Заморозити війну й перевести смерть із картинки боїв, що шокує, у майже непомітну реальність щоденних репресій на окупованій території. Чи об’єднаний світ проти цього? Не весь. Поки що не весь. Але ми стараємось! Це одне з головного, що ми робимо. Україна шукає причини для єдності з різними країнами. Навіть із тими, з якими в нас майже не було відносин протягом десятиліть. Ми будуємо нові зв’язки. Ми будуємо нові партнерства. Зокрема, Нідерланди нам у цьому допомагають – ваше лідерство, ваша участь допомагають нам єднати світ заради наших спільних цінностей. І це робить наш захист сильнішим, нашу свободу робить сильнішою. Чи змогли б ми сьогодні, у 566-й день жорстокої повномасштабної війни, ось так спілкуватися, якби Україна не працювала заради єдності?

Я вам щиро бажаю бачити власний шлях. Я бажаю вміти завжди говорити «так» або «ні», як це відповідає вашому відчуттю життя, вашим інтересам, вашій натурі. Але при цьому, будь ласка, не перетворюйте те, що є вашим, на стіну, яка закриває інших від вас. Шукайте єдності. Шукайте друзів, партнерів, однодумців. І не важливо, з якої країни: із Нідерландів чи з України. Не важливо, як звуть людину: Марк чи Володимир. Головне – це ваш спільний результат. Працюйте разом з іншими. Об’єднуйте заради свободи. Заради спільних здобутків, які можуть стати навіть історичними. Долайте те, що роз’єднує, щоб у будь-якій кризовій ситуації поруч із вами завжди був ваш союзник. Коли це буде вашим умінням на особистому рівні, це незмінно стане й вашою особливою силою на рівні спільноти й на рівні країни.

Дорогі студенти!

Зараз Нідерланди – серед глобальних лідерів у захисті свободи й людського життя. Завдяки тим поколінням, до яких ви прийшли навчатись. І хай, коли вже до вас прийдуть навчатися, хтось з іноземних лідерів зможе так само дякувати вашій країні за спільний захист свободи, за підтримку людського життя й за те, щоб кожній людині та кожній країні залишити цей фундаментальний вибір у житті казати «так» або «ні», коли йдеться про шлях у майбутнє. Власне майбутнє. Справжнє. Таке, яке ми зараз виборюємо для України. І обов’язково виборемо!

Дякую за увагу й дякую за підтримку!

Слава Україні!