Пані та панове, друзі!

Пане Девіде Харріс!

Щоранку я отримую декілька інформаційних довідок: щодо ситуації на передовій, щодо російських ракетних ударів по Україні, по наших людях, щодо кількості жертв бойових дій за минулу добу.

Сьогодні, коли я записую це звернення, суттєво змінилася довідка щодо загиблих. Перелік убитих наших діточок став довшим одразу на 24 прізвища, і тепер у ньому – 287 пунктів. І це, мабуть, одна з найстрашніших речей, які відбуваються в час війни.

Російські окупанти вбили частину нашої країни, ми не маємо повної інформації про те, що відбувається в окупованих районах. Ми не знаємо всього про вбивства та інші злочини, які вони скоюють там, на окупованій частині України, що вони зробили з нашими людьми. Ми не знаємо, скільки тіл окупанти закопали в братських могилах чи залишили в руїнах розбитих міст.

Але поступово ми дізнаємося про це. І саме так список убитих дітей став довшим одразу на 24 пункти. Це діти, які загинули від російських ударів по Маріуполю, тепер ми про них знаємо.

Серед цих 24 дітей – хлопчик Максим, він народився цьогоріч; дівчинка Дарʼя – вона теж народилася цього року. Максим і Дарʼя не прожили й трьох місяців. Вони загинули разом з батьками, коли їх усіх засипало в підвалі звичайного житлового будинку, на який російський літак скинув бомбу.

Скажіть мені, чому це відбувається у 2022 році? Це ж не 1940-ві роки. Як могли стати реальністю масові вбивства, катування, спалені міста, фільтраційні табори, які російські військові влаштували на окупованій території і які нагадують концентраційні табори нацистів?

І при цьому Росія сподівається, що вона не буде реально відповідати за все це зло, за всі ці варварські удари по житлових будинках, по лікарнях, по церквах. Росії все ще вистачає могутності, щоб сподіватися продовжувати війну проти України, проти людей, продовжувати ігнорувати реакцію світу.

Пані та панове!

Я знаю, що ви допомагаєте нашій державі дуже серйозно. Але я прошу вас подвоїти зусилля, щоб зупинити російську ненависть, ненависть до людства.

Так, саме ненависть є тією рушійною силою, завдяки якій триває ця російська війна проти України і проти свободи у Європі, у світі. Ненависть до українського – до культури українців, до історії України й до того, що попри всі жахи, які були в минулому, Україна залишилася доброю, відкритою країною для різних культур. Різноманіття – це важлива характеристика України.

Що залишиться від цієї відкритості, скажіть мені? Від цього мирного співжиття різних народів?

Російські снаряди спалюють в Україні навіть російські ж церкви. Російська армія знищувала громади, у яких століттями проживала грецька спільнота. Кримські татари на окупованому півострові зазнають репресій найбільше. Російські ракети били по Бабиному Яру в Києві, російська артилерія пошкодила Менору в Дробицькому Яру поблизу Харкова. Відверто антисемітські висловлювання міністра закордонних справ Росії спричинили скандал світового рівня. Цього мало.

Але зараз справді не 1940-ві.

Тому захищайте необхідність посилення санкцій проти Росії. Це вам до снаги. Допомагайте нам прискорити постачання зброї для України, щоб ми могли звільнити окуповані райони. Нам потрібна потужна наступальна зброя, без якої війна лише затягується. Затягується, і кількість жертв збільшується.

Я знаю, що ваша допомога вже суттєва. Але ви можете використати ще більше свого впливу. Бо ми зараз маємо історичну можливість захистити нашу спільну свободу, нашу спільну безпеку, наше спільне культурне різноманіття від найбільшої хвилі ненависті з усіх, які загрожували світу останніми десятиліттями.

Тож закінчимо цю війну! Переможемо російську ненависть! В ім’я дітей, які були вбиті ударами російської армії. І заради майбутнього мільйонів дітей в Україні та в різних країнах Європи, які заслуговують на те, щоб жити в безпеці, жити в мирі. Просто жити.

Дякую за підтримку!

Слава Україні!