Дуже дякую всім за підтримку! Дякую, що маю честь сьогодні звернутися до вас. 

Пане ректоре!

Панове сенатори! Вас також добре знаю. Дякую за те, що були в нас, підтримували нас у Києві.

Дякую шановному професорському складу, студентам! 

Дорогі друзі! 

Радий вітати вас усіх і дякую вам за увагу до України!

Я дивився це відео, прекрасне відео, зроблене від душі й серця. Прекрасне, але водночас дуже трагічне. Ви все бачили, і немає про що говорити. Оцінку цього й деталі, я думаю, ми зможемо проговорити в тій частині нашої дискусії, де будуть запитання та відповіді. Однак у мене також буде невеличке відео. Думаю, воно не буде зайвим.

У нас попереду ще сесія запитань-відповідей, тож постараюся не витрачати багато часу, щоб якнайбільше присутніх змогли сьогодні висловити свої думки.

Напевно всім вам відомо, що відбувається в Україні і яку жорстоку війну веде проти нас Росія. Жорстку й жорстоку.

До речі, завдяки тому, що у вашому університеті працює професор Тімоті Снайдер – дуже потужна особистість, видатний історик, – ви легко можете дізнатися абсолютно всі деталі про те, чому Росія діє саме так і чому вона почала так діяти саме з України.

Я охарактеризую ситуацію загалом. Для Росії це війна не тільки за те, щоб захопити нашу землю. І не тільки за те, щоб зламати нашу незалежну державність, поширивши свій імперський вплив. Це дещо більше.

Своїм терором Росія намагається знищити те, що незмінно відроджується у наших людях попри війни, які були, попри загарбників, які сюди приходили, і навіть попри кремлівську політику геноциду проти українців, яка здійснювалась у ХХ столітті. І одним із її проявів був, зокрема, Голодомор – знищення людей штучно організованим голодом.

Українці пройшли через дуже страшні речі і все ж таки зберегли свою здатність не підкорюватися, свою волелюбність і внутрішню впевненість, що джерелом будь-якої влади на землі є народ. Не царський трон, не сила, не багатство, а люди. І дуже важливо, що Україна має потенціал захищати цей фундаментальний демократичний дух. Захищати не тільки для себе, а й для інших народів у нашій частині світу.

Ось де проходить лінія фронту. І не тільки для України!

Царський трон проти волелюбства. Армія з тих, хто позбавлений будь-якої свободи за роки правління цього керівництва Росії, проти сил оборони з тих, хто точно знає, що свобода кожного посилює всіх.

Погляньте навіть на те, як ми відрізняємося на полі бою в Україні зараз.

Для нас це народна війна за свободу, і в кожного з українських військових підрозділів є янголи-охоронці в тилу – люди, які допомагають усім, що може бути необхідним для наших воїнів. У нас постійно відчувається цей прямий зв’язок між силами оборони та суспільством.

Чи бачите ви щось подібне в Росії? Там цього немає. Їхні люди відчувають прямий зв’язок хіба що з телевізійною пропагандою ненависті.

Наші командири на полі бою мають свободу ухвалення своїх власних рішень у загальних оборонних операціях і користуються цією свободою, вирішуючи, як ефективніше діяти в той чи інший момент.

Натомість російські командири тремтять, очікуючи наказів згори від тих, хто ніколи в житті не бачив поля бою, та інколи місяцями намагаються виконати від початку безнадійні накази, просто витрачаючи життя людей, посилаючи їх на смерть, хвилю за хвилею.

Одразу за нашими силами оборони на звільнену територію йдуть сапери, рятувальники, ремонтні бригади, енергетики та всі, хто має повернути людям нормальне життя. А що несе за собою російський прапор на ту землю, де його встановлювали? Масові могили, катівні, депортації, фільтраційні табори й тотальний грабунок.

Уявіть: російські окупанти вилучають українські книжки з бібліотек і знищують їх. Знищують і в школах усе, що може нагадувати про Україну.

Вже 51 український університет зазнав російських ударів ракетами й артилерією!

На блокпостах і у фільтраційних таборах російські солдати примушують людей роздягатися, щоб виявити, чи є в них українські патріотичні татуювання. Навіть просто наявність українських національних символів на тілі чи, наприклад, жовто-блакитної стрічки на рюкзаку – це достатня причина для російських військових, щоб затримати, катувати чи вбити людину. І тисячі таких випадків зафіксовано.

Чому це все відбувається?

Бо українське – це мішень для Росії. Росія воює проти свободи, знищуючи українське й українців. Саме так вони це бачать у Кремлі – знищення народу, а отже, свободи. Вони не вірять, що можна якось по-іншому підкорити Україну. І саме тому, наприклад, вони пішли в Іран по зброю, по вбивчі дрони й ракети, бо Росії не вистачає власних засобів для терору, а іншого вона не планує й не розглядає.

Погляньте, на що спрямовуються іранські дрони, які придбала Росія. Проти того, що дає народу змогу жити: проти електростанцій, котелень, транспорту, навіть будинків. Все українське вони хочуть зруйнувати, всю Україну вони ненавидять – кожен наш прояв.

І саме в цьому – стратегічна загроза російської агресії. Бо за українськістю Росія піде так само знищувати польське чи грузинське – тобто життя інших народів на величезній території – від країн Північної Європи до Казахстану.

І ось чому ми кажемо, що це для всього світу важливо, щоб Росія програла зараз – у війні в Україні. Коли ми здобудемо перемогу для себе, ми здобудемо її також для інших народів, чия свобода потенційно під ударом: амбіції російського трону відомі.

І щоб усе це не звучало надто загально, я прошу вас переглянути одне відео. Відео того, від чого ми врятуємо і Україну, і інші народи нашої частини світу, коли виженемо російських окупантів з України та доб’ємося гарантій безпеки для нас усіх.

…Це була картинка нашого виживання під російськими терористичними ударами лише протягом жовтня. А ця повномасштабна війна триває вже дев’ятий місяць.

Дорогі друзі!

Я хочу від імені українського народу подякувати вашому народу за ту підтримку, яку ви надаєте нашому захисту. Дякую вашим лідерам – Президенту Байдену, обом палатам і партіям Конгресу, громадським діячам і бізнесу, які відчувають, як це важливо, щоб українська демократія вистояла.

Я впевнений, що в Росії немає шансу перемогти у цій війні й знищити нас та будь-який інший народ у нашій частині світу. Але що швидше ми зупинимо Росію, то впевненішою буде наша співпраця.

Що більше російських погроз, то більше має бути нашої взаємодії. І що більше російських ескалаційних кроків, то більше має бути наших кроків у відповідь для захисту свободи і людей.

Не можна збавляти вже досягнутих обертів у співпраці й давати Росії навіть найменшу надію на те, що її терор може спрацювати.

Саме зараз і саме в Україні вирішується те, чи буде наша частина світу вільною й демократичною. Зрештою, так визначиться і глобальна доля демократії.

Цю долю маємо визначити ми з вами – вільний світ, а не Росія та її спільники. Я вірю, що так і буде!

Ще раз дякую за увагу!

Слава Україні!